Фактори, що збільшують уразливість дитини перед насильством

Результати ряду досліджень, проведених здебільшого у розвинених країнах світу, дозволяють припустити, що певні характеристики дітей збільшують ризик насильства щодо них.

Уразливість дитини перед насильством через фактор статі дитини.

У більшості країн дівчатка мають більший ризик бути вбитими, піддатися сексуальному насильству, їх частіше змушують до проституції, нехтують їх освітою і харчуванням. Дані декількох міжнародних досліджень показують, що дівчатка у 1,5-3 рази частіше, ніж хлопчики, піддаються сексуальному насильству. У світі понад 130 млн дітей у віці від 6 до 11 років не відвідують школи, 60 % з них дівчатка. У деяких країнах дівчаткам не дозволяють відвідувати школу – їх залишають вдома, щоб вони наглядали за молодшими дітьми, або змушують працювати, щоб допомогти родині матеріально. 

Хлопчики піддаються більшому ризику грубого фізичного покарання в багатьох країнах, а дівчатка мають підвищений ризик вбивства. Це не зовсім зрозуміло; можливо, так відбувається тому, що грубі фізичні покарання розглядаються як підготовка хлопчиків до ролі і обов’язків дорослого або ж вважається, що по відношенню до хлопчиків слід більше застосовувати фізичні покарання. 

Очевидно, ці відмінності можна пояснити культурною відмінністю різних громад в тому, що стосується ролі жінок, і цінності, яка надається хлопчикам і дівчаткам.

При аналізі походження соціальних явищ, у тому числі й злочинності, вчені стикаються з різноманітністю чинників (і одночасно з різноманіттям наслідків)2.

Один із методів класифікації чинників будь-яких видів злочинних дій полягає в розгляді їх на різних рівнях. 

Першим серед них є психологічний рівень, який є дуже важливим для вивчення питань жорстокого поводження з дітьми. Вчені-кримінологи впевнені, що загальною причиною злочинної поведінки на індивідуальному рівні є недостатня соціалізація особистості, тобто неповне засвоєння нею норм суспільного життя, слабка адаптованість до навколишніх умов.

В основні жорстокого поводження з дітьми лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання в конкретній сім’ї.

Шукаючи відповіді на питання про те, чим викликана недостатня соціалізація особистості, чому трапляються неадаптовані особистості, необхідно піднятися на інший рівень визначення чинників злочинної поведінки – соціологічний, на якому аналізуються соціальні, економічні, політичні, духовні явища, які викликають появу жорстокого поводження з дітьми, а також їхній взаємозв’язок та взаємообумовленість.

Найвищий рівень розгляду чинників злочинних вчинків (в тому числі жорстокості) – філософський. Найбільш загальним чинником злочинності в будь-якому суспільстві є існуючі в ньому соціальні протиріччя. Вони можуть виявлятися з різною силою, більш чи менш гостро, можуть перебувати на певних етапах в латентному стані, але поки існує людське суспільство, існуватиме і можливість їхнього прояву.

На жаль, разом із соціальними протиріччями існуватиме й злочинність. Позбавитися її суспільство навряд чи зможе. Питання протидії злочинності полягає в її зменшенні та соціальному контролі. Жорстоке поводження як складова частина злочинних діянь більшою чи меншою мірою буде виявляти себе в суспільстві. І знання причин цього негативного явища сприятиме його подоланню.

Назвемо деякі із можливих причин жорстокого поводження з дітьми в сім’ї:

• особистісні якості батьків (агресивність, авторитарність);

• відсутність у батьків позитивного прикладу поводження з дітьми;

• алкоголізм, наркоманія, релігійний фанатизм батьків або осіб, що їх замінюють;

• фізичні чи психічні вади батьків (розумова відсталість, психічні захворювання тощо);

• невміння виховувати дітей, незнання своїх прав та обов’язків щодо дітей, відсутність

• почуття відповідальності за них, незнання прав та потреб дітей;

• невміння долати сімейні та життєві кризи, відсутність самореалізації.

Причинами жорстокого поводження батьків з дітьми можуть бути й фактори сімейного

виховання, які призводять до дезінтеграції «Я» дитини. За О. Захаровим, це:

• нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;

• неприйняття дорослими дитячої індивідуальності;

• невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей;

• невідповідність виховання в різні вікові періоди;

• непослідовність у взаєминах дорослих і дітей;

• неузгодженість змісту, цілей і засобів виховання між батьками.

Причинами жорстокого поводження з дітьми в дитячих установах, школах, проміж дітей є:

• невміння вчителів будувати демократичні стосунки з дітьми, спілкуватися, розв’язувати конфлікти раціональним шляхом;

• низький рівень професійної етики;

• звичка до команд, які полегшують реалізацію професійних завдань в найкоротший час, але

посилюють авторитарність педагогів, ігнорування прав і потреб окремої дитини;

• звичка до позиції «учитель-дитина» (суб’єкт-об’єктних стосунків) і зловживання цією позицією;

• професійне «вигоряння» педагогів.

Причинами жорстокого поводження з дітьми в мікросередовищі, первинному колективі є:

• боротьба за лідерство;

• зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитись до них;

• агресивність та віктимність;

• наявність у дитини психічних чи фізичних вад;

• заздрість;

• відсутність предметного дозвілля.

Основні ознаки домашнього насильства:

• насильство завжди здійснюється за попереднього наміру, тобто умисно. Це означає, що особа, яка вчинила насильство, усвідомлювала або повинна була усвідомлювати характер вчинюваних нею дій або бездіяльності, передбачала або могла передбачити (виходячи з її фізичного і психічного стану) можливість настання таких шкідливих наслідків, як заподіяння моральної шкоди, шкоди фізичному або психічному здоров’ю іншого члена сім’ї.

Необхідно відзначити, що вчинення насильства у стані алкогольного сп’яніння не виключає можливості особи усвідомлювати і передбачати настання шкідливих наслідків. Згідно з Кримінальним кодексом України особа, яка скоїла злочини в стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих засобів, підлягає кримінальній відповідальності;

• дії унеможливлюють ефективний самозахист. Найчастіше люди, які вчиняють насильство, мають певні переваги – це може бути вік, фізична сила, економічно вигідніше положення тощо. Наприклад, вчитель знущається над учнем, змушуючи його робити ганебні вчинки перед всім класом, маючи перевагу у віці, посаді, статусі;

• дії порушують права і свободи особи. Кривдник завжди намагається контролювати свою жертву, тим самим обмежуючи права та свободи. Наприклад, якщо жінка не хоче, не може саме зараз мати інтимні стосунки зі своїм партнером, а він наполягає, ображає, погрожує і врешті-решт отримує бажане – це насильницька дія;

• насильницькі дії спричиняють шкоду (фізичну, морально-психологічну, матеріальну) іншій особі. Наслідком від насильницької дії завжди є шкода – це можуть бути і матеріальна втрата (вкрадені гроші, відібрана частина спільно заробленого майна), і ушкодження (синці, переломи), і погіршення емоційного стану (сором, страх, пригнічення). Наприклад, шкодою від шантажу може стати депресія, спроба самогубства.

Виділяють такі причини, що призводять до домашнього насильства:

- соціальні (напруження, конфлікти, насильство в суспільстві; пропагування в засобах масової

інформації насильства як моделі поведінки);

- економічні (матеріальні нестатки; відсутність гідних умов життя та одночасно – відсутність

умов для працевлаштування і заробітку грошей; економічна залежність; безробіття);

- психологічні (стереотипи поведінки);

- педагогічні (відсутність культури поведінки – правової, моральної, громадянської,

естетичної, економічної, трудової);

- соціально-педагогічні (відсутність усвідомленого батьківства, сімейних цінностей у

суспільстві, позитивної моделі сімейного життя на засадах ґендерної рівності, сімейного виховання на основі прав дитини);

- правові (ставлення до насильства як до внутрішньосімейної проблеми, а не як до негативного суспільного явища, до членів сім’ї – як до власності; недостатня правова свідомість);

- політичні (схильність до ґендерних стереотипів; недостатній пріоритет проблем сім’ї та ґендерної рівності; увага до материнства й дитинства, а не до сім’ї загалом; брак уваги до батьківства, чоловіків);

- соціально-медичні (відсутність репродуктивної культури у населення, відповідального батьківства, системи сімейних лікарів; алкоголізм, наркоманія, агресія тощо);

- фізіологічні та медичні (порушення гормонального фону, обміну речовин, швидкості реакцій;

прийом збуджувальних лікарських препаратів; хвороби нервової системи тощо).